КИЇВ НОВИНИ 24

Мамука Мамулашвілі, командир “Грузинського національного легіону”, найчисельнішого іноземного військового формування, яке воює в лавах Сил оборони України, майже все життя б’ється з росіянами. Під час війни в Абхазії був ще підлітком, пройшов дві чеченські кампанії та російсько-грузинську війну. З 2014 року воює проти росіян в Україні.

В інтервю OBOZ.UA він розповів чому грузини продовжують боротьбу з РФ на території України, як змінилася українська армія з 2014 року та чого нам бракує для повної деокупації України.

– Це далеко не перша ваша війна з росіянами, як змінився наш ворог?

– Далеко не перша. Разом з країнами, які він намагається окупувати він змінюється і сам. Він еволюціонує, накопичує більше досвіду і під час кожної спроби окупації іншої країни він стає більш жорстоким ніж під час попередньої спроби. Особливої різниці в поведінці росіян не має, але вони стають все більш досвідченими.

– І до цього додається розвиток технологій?

– Так. Я б сказав, що у 2008 році, коли це було в Грузії, у них не було достатньо технологій. Якраз після цієї спроби прощупати на скільки цивілізований світ буде чинити опір окупації, вони почали розвивати технології, конструювати нові ракети дальньої дії. А саме головне, для себе вони зрозуміли, що світу абсолютно байдуже. Особливо на таку маленьку країну як Грузія і тому наступного разу вони взялися за Україну. Я би сказав, що світу і при цій війні було достатньо байдуже, щоб Україну могли б окупувати. Світове співтовариство не передало достньо озброєння, щоб у нас був шанс захищатися.

– І попре це, Україна повністю не окупована та продовжує боротися.

– Так, але ми стоїмо за рахунок життів свої солдат, за рахунок життя патріотів, які практично своїми тілами закривають ті “дірки”, щоб росіяни не пройшли.

– Яка мотивація у ваших бійців воювати в Україні?

– Мотивація єдина – Грузія дзеркальне відображення того, що відбувається в Україні. В Грузії це вже було тричі. На жаль, Грузія не змогла звернути увагу світового співтовариства, через свої маленькі розміри, маленьку кількість населення та геополітичну локацію. На Грузію не звернули уваги, навіть почали звинувачувати в тому, що вона напала на Росію і отримала за це відповідь.

В Україні це, після розвалу Радянського Союзу, сталося вперше. Ми попереджали, і Україну, і всіх інших, що так може статися. Але, я досі чую розмови українців, які говорять, що вони ще в 2014 не могли повірити, що Росія може піти на Україну повномасштабною війною. Навіть до 2022 року мало хто вірив, що буде напад на Україну. В це вірив, мабуть, тільки “Грузинський легіон”, який почав навчати цивільних як чинити опір, як під час обстрілів надати домедичну допомогу.

Виходячи з нашого досвіду, ми усвідомлювали, що Росія має почати війну. Коли це мало б статися ми не знали, але вже тоді були передумови, були повідомлення спецслужб Британії, США, в яких йшлося про те, що війна точно буде і Росія нападе на УКраїну. Так воно і сталося.

Війна – це лицемірство західних політиків. Це не тільки вина Путіна, це лицемірство тих політиків, які мають тісні зв’язки з Росією, які залежні від російського “Газпрому”. Це, в тому числі, і американські політики.

Звичайна людська байдужість та лицемірство приносить такі лиха. Саме тому, ми отримали те, що отримали. Що буде далі досить важко сказати, на мою думку, ми вже на порозі Третьої світової війни. Під час двох попередніх світових війн агресор від самого початку не отримав достойної відповіді від усіх разом, від цивілізованого світу, і вирішив, що так можна робити. Зараз думають, що так можна робити і Китай, і Іран. Тому що решта країн байдужі до долі України, так само, як вони були байдужі до долі Грузії.

На сьогодні ми маємо величезний шанс того, що може початися Третя світова війна.

– Як в Грузії оцінюють війну в Україні?

– В Грузії війну в Україні оцінюють так само як війну оцінювали в Грузії. Тому тут так багато добровольців з Грузії. Ми найбільше іноземне військове формування в Україні, тому що Грузія пройшла через це і ми на власному досвіді знаємо, як це буває в реальності, коли на тебе нападає Росія.

“Грузинський легіон” – велике формування, його з 2014 року намагаються дискредитувати різні служби, кіберслужби, розвідки РФ, ФСБ. Доволі багато документальних фільмів вони назнімали, присилали навіть сюди “журналістів”, які начебто робили документальні фільми проти “Грузинського легіону”. Янукович, Путін, Азаров згадували “Грузинський легіон”. Казали, що вони знали, що “Грузинський легіон” хотів розпочати війну в Україні і на Майдані був першим, хто почав стріляти і в поліцію, і в цивільних. Цей міф розповсюджується тільки тому, що ми дискомфортні Росії, російським спецслужбам і це говорить про наш вірний шлях.

Ми завдаємо багато неприємностей російській стороні. На полі бою – це основне, де вони хочуть нас позбутися і тому почали кампанію з дискредитації перед виборами президента США. Як правило, такі спроби дискредитації повторюються перед виборами в Америці. Не знаю чому, але цю динаміку ми відслідкували. Переконати західне суспільство, що та допомога, яку вони надсилають українцям та іноземним добровольцям, використовується не за призначенням – основна мета кампанії, якою керує ФСБ Росії. І вони намагалися розігнати ці чутки в “Грузинському легіоні” десь за місяць-півтора перед виборами в США. Доволі добре організована група з громадян Франції, США, Австралії, Угорщини, Британії – вони всі були агентами ФСБ. До цієї кампанії долучились також громадяни України, які, ймовірно, також можуть працювати на ФСБ Росії.

Українські спецслужби мають бути більш активні у виявленні таких нападок, тому що не тільки на нас спрямовані спроби дискредитації, також на багато українських формувань. І це справа спецслужб розслідувати таке, я бачу що вони не дуже активні і сподіваюсь, вони будуть більш активними. В першу чергу, вони зможуть притягнути до відповідальності людей, які мають відношення до цього.

– Ви працюєте пліч-о-пліч з Силами оборони України, як можете охарактеризувати наших бійців з точки зору свого досвіду?

– Так. Ми брали участь в цьому еволюційному процесі, ми були одними з перших інструкторів української армії та української поліції з 2014 року. Українська армія одна з найбільш боєздатних. Але, на жаль, українська армія через брак озброєння цей досвід просто залишає на полі бою, тими людьми, які отримали цей досвід. Я сподіваюсь, ситуація буде виправлена і ми зможемо технологіями, а не лише людськими життями, знищити ворога і деокупувати Україну.

– На вашу думку, шанси на деокупацію у нас є?

– У нас є. По-перше, у нас для цього є внутрішня сила. По-друге, ми показали, що навіть не маючи озброєння Україна може чинити спротив. Не так давно, Зеленський сказав, що з того озброєння, яке партнери обіцяли передати, Україна отримала 10%. І я з цим згоден. На жаль, Захід не вплинув, не надав достатньо допомоги, а допомога, яку ми отримували, вона була запізна для бойових дій. Вона надходила на декілька місяців пізніше, ніж була потрібна. За таких умов українській армії доводилось на багатьох ділянках лінії зіткнення відступати. І це все, що ми мали з початку повномасштабної війни. Хоча Україна просила допомогу ще з 2014 року і не отримала абсолютно нічого. Україна своїми силами намагалась зупинити ворога з 2014 року і з невеликою допомогою Заходу, намагаємося зробити це зараз.

– Як можете оцінити поточну обстановку на фронті?

– Ворог просувається, маленькми кроками, але все ж таки вони намагаються наступати на різних ділянках. Є ділянки, які знаходяться в дуже активній обороні з боку України. Але, на жаль, є ділянки, де вони просунулись вперед і я ще раз повторюсь – без зброї їх важко стримувати. У ворога перевага у співвідношенні людей і перевага в кількості озброєння. У нас немає ані одного, ані іншого. Те, що ми протримались до сих пір, це сталося за рахунок бойового духу українців та грузин, в тому числі.

– Як бійці з Грузії пояснюють своїм рідним участь у війні на території іншої держави?

– На жаль, для грузин, це бій не тільки в Україні. Це бій зі своїм урядом, це бій з російськими провокаціями проти “Грузинського легіону”, це те, що ми воюємо на декількох фронтах. Доволі складно з цим усім справлятися, оскільки у кожного направлення є спеціалісти, які мають без нашого втручання займатися своєю справою, бути активними в таких провокаціях. Це говорить про безпеку в Україні, ми тут одна ланка з мільйону, яку якщо прорвуть – буде погано для України, не лише для нас. Коли є проблема, вона має вирішуватися значно швидше, ніж зараз.

Але при всьому цьому, ми не маємо морального права відступати. В іншому випадку і Україна, і Грузія будуть повністю окуповані.