КИЇВ НОВИНИ 24

Невілл Чемберлен, прем’єр-міністр Великої Британії з травня 1937 по листопад 1940 років, був одним з підписантів Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 між Едуаром Даладьє, Беніто Муссоліні та Адольфом Гітлером про приєднання Судетської області Чехословаччини до складу Третього Рейху. Один з найпалкіших прихильників політики умиротворення агресора, він, судячи з усього, щиро вірив, що рятує світ від нової світової війни. Повернувшись до Лондона, він заявив у своєму виступі: “Я повернувся з Німеччини з миром для нашого покоління (ще варіанти “для нашого часу” або “для нашої епохи”)”.

Менше ніж через рік після Мюнхенської угоди, Гітлер вторгненням у Польщу розпочав Другу світову війну.

Пізніше Чемберлен сказав, що його нездатність запобігти війні стала гірким особистим ударом, але навряд чи він міг зробити щось більше. Чи правда це? Чи міг тодішній глобальний Захід зупинити Гітлера ще до того, як він розпочав найстрашнішу війну в історії людства? Важке запитання, адже треба зважати на те, як люди почувалися саме тоді, в конкретно тих умовах. Європа пережила всеохоплюючу моральну та фізичну травму Першої світової війни, каскадне падіння королівських династій, підйом ультраправих та ультралівих політичних сил. Турбулентність зашкалювала. Америка дистанціювалася і вирішила, що проблеми Європи – більше її не стосуються.

А як же політики того часу, спитаєте ви? Політики теж люди, зі своїми особистими рисами, у когось це відвага, у когось – манія величі та жорстокість, а у когось – страх перед новою війною. Коли у людини, в тому числі політика, немає інструкцій або прикладів, як діяти в незнайомій загрозливій ситуації – він вмикає емоції та інтуїцію та… іноді фатально помиляється.

Не можна зараз сказати напевно чи зміг би тодішній глобальний Захід зупинити Гітлера заздалегідь, але можна з абсолютною впевненістю сказати, що, шукаючи миру з агресором, тодішній Захід тільки заохотив і навіть підштовхнув Гітлера діяти більш рішуче. Гітлер бачив своїх ворогів слабкими, а на слабких можна не зважати, тим більше коли в тебе є власна коаліція.

А тепер давайте повернемося в 2024 рік. Як люди почувають себе зараз? Чи бачимо ми в Європі наслідки нещодавнього глобального потрясіння або великої війни? Чи бачимо ми становлення на континенті ультраправих або ультралівих режимів? Ні.

Безперечно в усіх європейців (та й американців) присутній страх війни як такої, присутній страх ядерної війни, нарешті присутній страх втратити те спокійне сите життя, яке вони мають останні десятиліття. Так, в Європі йде кривава повномасштабна війна, якої ніхто не бачив з часів Другої світової, але ж це “якась там Україна захищається від дикуватої та вічно агресивної Росії. Чи відчувають європейці та американці якусь провину перед українцями за те, що допомагають лише зброєю і то з величезними обмеженнями на її використання? Ні, цивілізовані люди не хочуть воювати – і це цілком природньо, але завжди є “дикуни”, яким диктатори або вожді сказали, що вмерти на війні – це найкраще, що може з ними трапитись.

А як же теперішні політики, спитаєте ви? Я повторюю: політики теж люди. Коли у людини, в тому числі політика, немає інструкцій або прикладів, як діяти в незнайомій загрозливій ситуації… СТОП! Але ж приклад є. Так, Мюнхенська угода була підписана 86 років тому, але ж всі подальші події задокументовані. Історики проаналізували все з різних боків та різних поглядів і однозначний висновок був зроблений один: політика умиротворення агресора призвела до початку Другої світової війни. І що ж ми бачимо зараз: глобальний Захід знову готує “Мюнхенську угоду 2.0”, Україну, як колись Чехословаччину, роздирають на шматки з однією метою – щоб агресор заспокоївся, адже він пообіцяв, що не нападе на Захід, що йому потрібна тільки Україна.

Панове політики на Заході, вам нічого це не нагадує? Кожен з вас, протягом життя не раз вчився на своїх помилках, а хіба глобальне людство, так не вміє? Так, з часів Чемберлена змінився агресор та жертва, але все інше те саме, хіба ні?

Коли всі події, що зараз відбуваються, призведуть до Третьої світової війни, ви що будете робити?

Але ж ці питання навряд почують, бо Захід так давно спить, що іноді здається, що він вже помер. Хотілося б вірити, що ні…

Стаття підготовлена на основі відкритих джерел інформації та відображає особисту думку автора.