Оксана Забужко народилась 1960 року у Луцьку. Її родина – інтелектуали-шістдесятники. У сталінські часи батька поетеси репресували, а мати викладала українську літературу. За спогадами Забужко, першу філологічну освіту вона здобула вдома, адже мала велику домашню бібліотеку, розумних батьків і друзів.

Здобуття освіти та викладання в США

Щоб уникнути репресій, родина прийняла рішення переїхати з Луцька до Києва, однак КДБ знайшло сім’ю і там. Батька неодноразово арештовували та звільняли, принижували через культурну та політичну діяльність, а також примусово влаштували на завод вахтером.

Після закінчення школи юна Оксана вступила до Київського університету ім. Т. Шевченка на факультет філософії. Пізніше вона закінчила аспірантуру, а в 1987 році захистила дисертацію з філософії на тему “Естетична природа лірики як роду мистецтва” та отримала звання кандидата наук.

Однак минуле батька давалось Забужко взнаки. У студентські роки їй вставляли чималі палки в колеса, а шанс на здобуття вищої освіти різко опускався до нуля. Однак батьки зробили все, що було у їхніх силах, щоб дівчина досягла успіху.

Після захисту дисертації жінка викладала естетику та історію культури, а з 1992 по 1994 рік навіть працювала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому). У 2006 році їй навіть пропонували балотуватись від Блоку “Наша Україна”, однак письменниця відмовилась. Вона ніколи не співпрацює з політичними партіями.

Літературна та громадська діяльність

Із самого дитинства юна Оксана почала писати вірші. Її перші вірші повинні були вийти у збірці “Весняна акварель” у 1973 році, а передмову написав усім відомий Михайло Стельмах. Однак КДБ внесло прізвище “Забужко” до чорного списку, а робота поетеси так і не потрапила до друку.

Наступний збірник письменниці з’явився на полицях лише у 1985 році під назвою “Травневий іній”. А от збірка віршів “Диригент останньої свічки” вийшла у 1990 році. Наступні прояви творчої діяльності Забужко виходили у світ як окремими тиражами, так і публікувались у різних виданнях.

Загалом її перу належать понад 20 літературних творів. Талант Оксани важко переоцінити, адже Забужко – яскравий приклад сучасної геніальності. Це підтверджує низка нагород на національному та міжнародному рівнях.

Зокрема, найбільшу популярність публіцистці принесли два романи: “Польові дослідження з українського сексу” та “Музей покинутих секретів”. До слова, перший – став справжнім проривом в українській літературі. У книжці підіймаються питання свободи жінки та гендерної рівності.

У 2000 році вийшов найкращий твір Забужко – “Казка про калинову сопілку”, де вона доторкнулась теми добра та зла.

Окрім письменницької діяльності, жінка відома громадська діячка. Свого часу вона була учасницею Революції на граніті. У 2004 році Забужко написала статтю, яка привернула міжнародну увагу до виборів в Україні.

Письменниця спільно з польською публіцисткою Ізою Хруслінською видали книгу “Український палімпсет”, яка у часи Революції Гідності стала незмінним джерелом інформації для польських еліт.

У березні 2022 року, коли наша країна вже перебувала в стадії повномасштабної війни, поетеса виступила на пленарному засіданні Європейського парламенту в Страсбурзі.

Особисте життя

Публіцистка не ділиться із пресою інформацією про приватне життя. Відомо, що у 1986 році вона вийшла заміж за Андрія Филиповича, який є двоюрідним племінником письменника Павла Филиповича. Однак з невідомих нам причин їхній союз розпався.

У 2010 році стало відомо, що письменниця має давні стосунки з художником, імені якого так і не назвала. Вона називала чоловіка першим неофіційним рецензентом своїх книг. Однак, чи палає сьогодні серце Забужко коханням, досі залишається загадкою.

А от що стосується дітей, то поетеса рада, що проскочила той вік, коли ще не розумієш, яку відповідальність на себе береш із народженням дитини. Пізніше вона усвідомила, що материнство це не її покликання.

Вона певна, що якби стала матір’ю, то її біографія була б зовсім інакшою. Ба більше, Забужко вважає, що призначення жінки чи чоловіка полягає не в материнстві, чи батьківстві, а в тому, щоб “залишити після себе світ хоч трішки кращим, ніж ти його застав”, – сказала вона в коментарі для видання “Інтерв’ю з України”.

Де сьогодні й чим займається Забужко

Цього року поетеса стала членкинею журі на Берлінському кінофестивалі. Зі стартом фестивалю організатори проводили пресконференцію на якій була присутня Оксана Забужко. Коли письменниці дали слово, на її телефоні залунала сирена – сигнал повітряної тривоги.

В Оксани Забужко залунала сирена на телефоні: дивіться відео онлайн

На церемонії вона оголошувала переможців за найкращий сценарій.

Також поетеса не змогла пройти повз теми ставлення українців до росіян. На її думку, не варто ділити росіян на тих, хто підтримує диктатора Путіна та хто за Україну. Вона певна, що такий поділ не принесе нічого хорошого.

Абсолютним табу для появи на одному подіумі є росіяни. Участь українців у спільних заходах із росіянами публічно неможлива не тому, що вони “за Путіна” чи “проти Путіна”, а тому, що це посил неправильного меседжа публіці. Що ніби між нами можливий діалог, що тут не представник країни ката та країни жертви,
– висловилась Оксана Забужко.

Діячка продовжує жити та працювати в Україні й не приймає того варіанту, щоб змінити своє місце проживання десь за кордоном. Нещодавно Забужко написала текст для Радіодиктанту національної єдності — 2024. Письменниця зізналась, що раніше ніколи не писала радіодиктанти національної єдності. Однак погодилася на пропозицію, бо побачила виклик для себе. Вона також уточнила, що не любить рамки й умови, тому публіцистичних текстів пише дуже мало, надаючи перевагу необмеженим за обсягом творам.